Наукова школа В.Г. Бар'яхтара


Бар'яхтар Віктор Григорович, народився 2 серпня 1930 року у місті Маріуполі в родині вчителів. По сходах своєї кар'єри В.Г. Бар'яхтар пройшов всі ступені від молодшого наукового співробітника до першого віце-президента Академії наук, голови комісії з питань ядерної політики при Президенті України.


Період становлення з 1938 по 1958 рік. Закінчив школу в 1948 році із золотою медаллю. Поступив на фізичний факультет Ленінградського університету (з вересня 1948 по листопад 1951 року), також вступив на відділення теоретичної ядерної фізики. Під час навчання, рік пропрацював в Лабораторії ядерної фізики професора Б. С. Джелепова. З грудня 1951 року займався на спецвідділенні (ядерному відділенні) фізико-математичного факультету Харківського університету.


У 1953 захистив дипломну роботу «Народження електрон-позитронних пар при розсіянні електронів на ядрах» у А. І. Ахієзера. Перші роботи Віктора Григоровича були пов'язані з прикладними завданнями, важливими для розвитку ядерної техніки, а саме прискорювачами електронів.

У лютому 1954 року його було прийнято на роботу в Український фізико-технічний інститут в Харкові, в теоретичний відділ А. І. Ахієзера, де працював у складі групи: С. В. Пелетмінскій, П. І. Фомін, К. М. Степанов, Д. В. Волков, В. Ф. Олексин.


Восени 1954 року В.Г. Бар’яхтара було прийнято до аспірантури під науковим керівництвом А. І. Ахієзера. Трьох аспірантів - Пелетмінского, Фоміна та Бар'яхтара, А. І. Ахієзер об'єднав в бригаду з розрахунку асимптотичної поведінки функцій Гріна в квантовій електродинаміці. Так Олександром Іллічем Ахієзером була створена «команда»: Ахієзер - Бар'яхтар - Пелетмінскій.


За пропозицією Ахієзера В.Г. Бар’яхтар почав займатися кінетикою в феромагнетиках, переключився на роботу в галузі фізики конденсованих середовищ, застосувавши методи теорії поля. Першою науковою працею був звіт по фазову стійкість траєкторії при русі електронів в прискорювачі, за яку Віктор Григорович, за вказівкою директора інституту К. Д. Синельникова, отримав першу у своєму житті премію.


Основні результати, отримані «командою»: Ахієзер - Бар'яхтар - Пелетмінскій:


- теорія магнітоакустичного резонансу в магнетиках (диплом на відкриття з пріоритетом від 1956 року, Державна премія України 1987 року);
- теорія обмінної релаксації і релаксації магнітного моменту в феромагнетиках;
- квантова теорія термогальваномагнітних явищ в металах і напівпровідниках при низьких температурах;
- побудова операторів поверхневих електричного струму і теплового потоку;
- теорія релаксації розрідженої плазми в ультрасильних магнітних полях;
- теорія пучкової нестійкості в магнетиках;
- теорія високочастотної сприйнятливості феродіелектриків.


Цим же колективом написана монографія «Спінові хвилі» (в 1967 році - російське, а в 1968 - англійське видання), яка і до цього дня є однією з кращих книг по теорії магнетизму.


У 1957 році В.Г. Бар'яхтар з Пелетмінським і А. І. Ахієзером закінчили розрахунок пов'язаних магнітопружних хвиль в рамках гамільтоніана Гайзенберга з урахуванням магнітної дипольної взаємодії. Спінові і пружні хвилі (магнони і фонони) моделювалися операторами Голстейна - Примакова для першого і операторами Пайєрлса для другого типів збуджень відповідно. У цей період за пропозицією Льва Давидовича Ландау авторами була модифікована феноменологічна теорія феромагнетизму Ландау-Ліфшиця, узагальнено квазірівноважний потенціал Ландау для випадку кінцевої поздовжньої сприйнятливості, отримані вирази для щільності потоку енергії, сформульовані граничні умови для пов'язаних магнітопружних коливань.


З 1957 році В.Г. Бар'яхтар почав викладати на фізико-технічному факультеті Харківського Державного Університету: статистична фізика, фізика твердого тіла, фізична кінетика, атомна фізика.


З 1959 році В.Г. Бар'яхтар займався проблемою взаємодії спінових хвиль з різними дефектами решітки. Був виведений гамільтоніан взаємодії спінових хвиль як з парамагнітними, так і з діамагнітними домішками решітки, зроблений розрахунок вкладу цієї взаємодії в теплопровідність феромагнетика при низьких температурах. Так само, спільно з учнями, було досліджено розсіювання спінових хвиль на дислокаціях.


Наступний розділ досліджень пов'язаний з надпровідністю. Було проведено два цикли робіт, які стали істотним внеском в теорію надпровідних металів, а саме: нелінійні залежності термодинамічних характеристик надпровідників і процеси релаксації в них.


Спільно з В. І. Макаровим Бар'яхтар побудував теорію нелінійної залежності температури надпровідного переходу (і інших термодинамічних характеристик) як від концентрації домішок, так і від величини зовнішнього тиску. Було показано, що ці ефекти обумовлені зміною топології поверхні Фермі надпровідників.


Продовженням досліджень в області надпровідності була робота по вивченню релаксаційних властивостей надпровідників. Раніше взаємодія розглядалась в моделі Горькова, тобто з урахуванням тільки взаємодії квазічастинок без участі фононів. Воно приводило до експоненціально великим релаксаційним часам при низьких температурах. Розгляд більш реального механізму за рахунок взаємодії квазічастинок через обмін фононами дозволив В.Г. Бар’яхтару і В. П. Семиноженку обґрунтувати і отримати ступеневу залежність часів релаксації від температури.


Донецький період з 1972 року по 1982-й.


У 1972 році В.Г. Бар'яхтар переїхав на роботу до Донецька, у зв'язку з його обранням членом-кореспондентом Академії наук України. Тут він очолив відділ магнетизму і надпровідності, який складався при його утворенні в 1972 році всього з 3-х чоловік: завідувача доктора фіз.-мат. наук В. Г. Бар'яхтара і двох кандидатів фіз.-мат. наук Є. В. Зароченцева та Г. Н. Чепурних. У 1982 році, коли В.Г. Бар'яхтар виїжджав з Донецька до Києва, у відділі було 17 кандидатів і 6 докторів фіз.-мат. наук.


У Донецькому університеті читав лекції: загальна фізика, курс за функціями Гріна в теорії твердого тіла, статистичну механіку і спецкурс з магнетизму.


По науці в Донецьку продовжував займатися доменною структурою феро- і антиферомагнетиків, магнітними резонансами (в тому числі і ЯМР), надпровідністю (головним чином, релаксацією в низькотемпературних надпровідниках). У спільній роботі з Д.А. Яблонським було показано, що генерація щілини в спектрі спінових хвиль обумовлена спонтанним виродженням в системі магнонів і фононів. Ця конкретна задача - один з перших прикладів генерації щілини в системах зі спонтанним порушенням симетрії. В. Г. Бар'яхтаром та Ю. І. Горобцем були значно вдосконалені роботи по циліндричним магнітним доменам. Значну увагу Віктор Григорович, Ю.І. Горобець та інші його учні, приділили вивченню тонких магнітних плівок з перпендикулярною анізотропією. Циліндричні домени наявні в цих плівках подібні двовимірним частинкам з високою рухливістю, що дозволило використовувати їх в системах запису і зберігання інформації.


Значну увагу було приділено розрахунками доменної структури в магнетиках. Найбільш значний результат в цій галузі – передбачення формування термодинамічно стійкої доменної структури (так званого проміжного стану) в антиферомагнетиках в околиці фазового магнітного переходу 1-го роду. Разом з академіками НАН України А. А. Галкіним і В. В. Єременко за ці роботи була одержана Держпремія України в області науки і техніки (1972). На подальшому розвитку теорії доменних структур в магнетиках було підготовлено велику кількість кандидатів і докторів наук.


У 1978 році В.Г.Бар’яхтар був обраний академіком Академії наук України і одночасно головою Донецького наукового центру, членом Президії Академії наук.


Київський період. За пропозицією Президента НАН України академіка Б. Є. Патона, В.Г.Бар’яхтар переїхав до Києва.


У 1983 році почав читати лекції у Київському Державному Університеті на фізичному факультеті. У 1985 році викладав на радіофізичному факультеті на кафедрі теоретичної радіофізики. У 1985 році очолив Інститут металофізики. В цьому ж році В.Г. Бар'яхтар очолив Міжвідомчу комісію з експертизи з питання розміщення на майданчику Чорнобильської АЕС 12 енергоблоків.


Після аварії На ЧАЕС, 29 квітня 1986 по ініціативі Патона в Академії була створена Оперативна група: на чолі з академіком НАН України В. І. Трефіловим, академік НАН України В. Г. Бар'яхтар був його заступником. Яка займалась розробкою заходів, спрямованих на захист від аварії. Перша проблема - забруднення вод Дніпра, друга - захист населення Києва, третя - забруднення прилеглих до ЧАЕС територій і захист населення у відповідних селах і селищах, захист населення Києва від йодного удару. Другий період діяльності В.Г. Бар'яхтара стосовно Чорнобильського питання більш тривалий - 1989 - 1999 роки.

У 1989 році був обраний віце-президентом Академії наук України, очолив роботи Академії по Чорнобильським проблемам. У 1999 році В.Г. Бар’яхтару присуджена Держпремія України за роботи по ліквідації наслідків Чорнобильської аварії.

5 лютого 1985 по грудень 1989 року працював директором Інституту металофізики імені В.Г. Курдюмова. Потім до 1 вересня 1995 року - в якості керівника відділу теоретичної фізики.


За порівняно невеликий час директорування в ІМФ йому вдалося суттєво стимулювати наукові дискусії в інституті, підтримати його молодих талановитих наукових співробітників, організувати ефективну роботу загальноінститутських наукових семінарів.

В середині 80-х років В.Г. Бар'яхтар спільно з Б.О. Івановим, А.Л. Сукстанским і Бар'яхтаром (мл.) було вирішено ряд проблем опису кінетики солітонів як особливих - нелінійних збуджень в конденсованих середовищах.


На початку 91-го року в Україні було створено Фізичне товариство: Бар'яхтар (Президент УФТ), І. С. Горбань, О. В. Слободянюк і В. А. Андрєєв. На УФТ був виділений грант в $ 350,000 - ці гроші у вигляді індивідуальних грантів в сумі $ 500 були розподілені між фізиками України.

У 1995 році ректор Національного технічного університету "КПІ" академік НАН України М. З. Згуровський запропонував Віктору Григоровичу викладати загальну фізику в КПІ, а в 1996 році запропонував організувати і очолити цілковито новий для КПІ фізико-математичний факультет. За задумом організаторів цей факультет повинен не тільки готувати фахівців - фізиків з освітою, відповідною університетській, але і забезпечити сучасний рівень фундаментальної підготовки випускників всіх технічних факультетів КПІ. На фізико-математичному факультет викладав з 1995 по 2002 рік загальну фізику (Механіка. Молекулярна фізика. Електрика та магнетизм. Оптика. Атомна фізика).

З 1995 року очолював відділ в Інституті теоретичної фізики, до якого залучив Б. О. Іванова, В. А. Львов та Б. І. Худик, а також співробітників ІТФ професор Є. Д. Білоколос, кандидати наук В. М. Локтєв і В. З. Енольский. Спільно з В.М. Локтєвим і С.М. Рябченко було доведено, що магнитопружні взаємодії істотно модифікують спектри коливань тонких магнітних плівок.


В.Г. Бар’яхтар займався проблемою побудови загальної теорії релаксації в магнетиках, був розвинений загальний метод відшукання релаксаційних доданків в феро-, антиферо- та парамагнетиках. Стаття, опублікована в 1984 році в Журналі Експериментальної та Теоретичної Фізики (ЖЕТФ), по суті, відкрила цілий напрям.


Спільно з В. М. Локтєвим і експериментатором С. М. Рябченко (Інститут фізики НАН України) було проведено вивчення пов'язаних магнітоакустичних хвиль з урахуванням обертальної інваріантності, і вперше показано можливість існування магнітозгинених хвиль в тонких пластинах і стрижнях.


Спільно з Д. А. Яблонським та В. Н. Криворучко, Бар'яхтаром було знайдено оригінальне представлення для спінових операторів через бозе- і ферміоператори, що важливо для розрахунків з використанням діаграмної техніки, а також написали книгу за функціями Гріна.


Особисті творчі досягнення з фізики за цей період пов'язані з дослідженням руху доменних меж в ортофериті і, в першу чергу, з дослідженням черенковського випромінювання звуку рухомими доменними границями. Спільно з Б. О. Івановим було написано три (включаючи науково-популярні) книги. У них були підведені підсумки роботи в області теорії проміжного стану в магнетиках, по дослідженню динаміки доменних границь в магнетиках, по солітонам і термодинаміки низькорозмірних магнітних систем.


У 1995 році спільно з Ю.І. Горобцем та А.Н. Погорілим було вирішено створити інститут подвійного підпорядкування: Інститут магнетизму Національної Академії наук України та Міністерства освіти і науки України, який очолював до 2015 року, і до цього дня є почесним директором інституту.


По науці за цей час побудовано теорію спінових хвиль в кристалах з дефектами, теорія термодинамічно рівноважних доменних структур у антиферомагнетиках, досліджена динаміка доменних границь, теорія термодинамічних властивостей надпровідників зі складною поверхнею Фермі, теорія релаксаційнійних процесів в магнетиках і надпровідниках, побудована кінетична теорія для солітонів.


Школа Бар'яхтара.


Велику увагу Віктор Григорович приділяє підготовці висококваліфікованих кадрів, викладацькій роботі. Про свою роботу з учнями В.Г. говорить так: «Суть використовуваної мною методики така: читаєш лекції і за результатами проведених особисто тобою іспитів відбираєш кандидатів в аспіранти. На IV курсі починаєш приймати в них кандидатські іспити з теоретичної фізики в об’ємі теормінімуму Ландау, тобто 5 – 6 іспитів за підручниками Ландау і Ліфшиця. Після 3-го іспиту даєш тему для наукової роботи. Бажано за IV – V курси змусити студента здати також іспити з іноземних мови і філософії. При цьому приймати іспити потрібно дуже суворо».


Серед учнів є видатні вчені і відомі не тільки в наукових колах люди: вісім лауреатів Державних премій України (Є. П. Стефановський, А. Є. Боровик, В. О. Попов, В. В. Тарасенко, В. Н. Криворучко, Д. А. Яблонський, Ю.І. Горобець, В. П. Семиноженко); двоє (Ю. І. Горобець і В. Ф. Клепіков) керують інститутами; член-кореспондент Академії педагогічних наук Ю. І. Горобець член-кореспондент Академії наук Б.О. Іванов, тридцять три учня захистили кандидатські дисертації, двадцять три з них стали докторами фізико-математичних наук.


Список учнів В. Г. Бар'яхтара, які здали йому іспити і захистили кандидатські дисертації: Урушадзе Гіві Іванович (1960), Савченко Максим Олександрович (1964), Махмудов Заїд Заїд Огли (1965), Тарасенко Віктор Васильович (1969), Зароченцев Євген Васильович ( 1969), Ганн Володимир Васильович (1970), Ковнер Світлана Миколаївна (1970), Стефановський Євген Петрович (1972), Квірікадзе Олександр Георгійович (1972), Клепіков В’ячеслав Федорович (1973), Яблонський Дмитро Аркадійович (1973), Соболєв Володимир Леонідович (1974 ), Семиноженко Володимир Петрович (1974), Іванов Борис Олексійович (1974), Горобець Юрій Іванович (1974), Краснов Віктор Павлович (1975), Зазунов Левон Григорович (1975), Друінський Юхим Ілліч (1976), Спольник Олександр Іванович (1978), Клочан Віталій Івановіч (1979), Герасимчук Віктор Сергійович (1980), Сукстанский Олександр Леонідович (1980), Каменєва Віра Юріївна (1980), Русек Павло (1980), Соболева Тетяна Костянтинівна (1980), Львов Віктор Анатолійович (1983), Худик Богдан Іванович (1983), Обожин Ігор Іванович ( 1987), Костур Володимир Миколайович (1989), Гомонай Олена Василівна (1989), Красовська Ольга (1997), Горобець Оксана Юріївна (2000), Данилевич Олександр Геннадійович (2007).
Список учнів докторів наук, які захистили докторські дисертації під керівництвом В. Г. Бар'яхтара: Савченко Максим Олександрович (1968), Тарасенко Віктор Васильович (1980), Зароченцев Євген Васильович (1980), Яблонський Дмитро Аркадійович (1980), Горобець Юрій Іванович (1982), Іванов Борис Олексійович (1982), Стефановський Євген Петрович (1983), Соболєв Володимир Леонідович (1983), Семиноженко Володимир Петрович (1984), Вітєбський Ілля Маркович (1985), Телеп Володимир Тимофійович (1985), До Чен Кат (1985), Сукстанскій Олександр Леонідович (1986), Соболева Тетяна Дмитрівна (1986), Криворучко Володимир Миколайович (1988), Варюхін Віктор Миколайович (1989), Мицай Юрій Володимирович (1990), Клепіков Вячеслав Федорович (1992), Ганн Володимир Васильович (1992), Лозовський Валерій Зіновійович (1992) Львов Віктор Анатолійович (1995), Спольник Олександр Іванович (1996).
Вчені, у яких В. Г. Бар'яхтар був науковим консультантом по їх докторських дисертацій: Попов Валерій Олександрович (1977), Шишкін Леонід Андрійович (1975), Боровик Андрій Євгенович (1977), Чепурних Геннадій Кузьмич (1983), Гуфан Юрій Михайлович (1983), Гришин Олександр Михайлович (1983), Чупис Ірина Євгенівна (1984).

КОРИСНА ІНФОРМАЦІЯ

imena.ua