Наукова школа В.Г. Бар'яхтара
 |
Віктор Григорович Бар’яхтар (2 серпня 1930, Маріуполь, Україна — 25 серпня 2020, Київ, Україна) - Академік Національної академії наук України, професор Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», директор Інституту магнетизму НАН України та МОН України, Герой України (2010). |
Віктор Григорович Бар’яхтар народився в м. Маріуполь. Його батько Григорій Федорович Бар’яхтар був вчителем хімії, а мати, Анна Дмитрівна Паранич – вчителем фізики.
У 1948 році Віктор Григорович з відзнакою закінчив середню школу в м. Луганськ і вступив на фізичний факультет Ленінградського державного університету (СРСР). Там він навчався у відомих викладачів фізики та математики того часу ( Б.Н. Цвєткова, С.Е.Фріша, В.А. Фока, А.В. Тиморєвої, Л.Е. Гуревича, В.І. Смирнова, В.І. Крилова та О. Ладиженської).
У 1951 році за ініціативою І.В. Курчатова найкращі студенти-фізики з Ленінграда, Києва, Одеси були відібрані і переведені до Харкова з метою забезпечення підготовки кадрів для атомної промисловості, оскільки в Харкові знаходився один з найбільших в СРСР і світі наукових центрів з ядерної фізики - Український фізико-технічний інститут (УФТІ). Віктор Григорович, як один із найкращих студентів, після трьох років навчання був переведений до Харкова, де продовжив свою освіту у відділенні ядерної фізики фізико-математичного факультету Харківського університету. У той час в Харкові існувала загально визнана наукова школа теоретичної фізики, засновником якої був видатний фізик-теоретик, лауреат Нобелівської премії Л. Д. Ландау. Лекції з фізики Віктору Григоровичу читали відомі на той час висококваліфіковані фізики - О.І. Ахієзер, І.М. Ліфшиць, Л.Н. Розенцвейг, Я.Б. Файнберг, Л.М. Пятигорський, а з математики – О.Я. Повзнер, Я.П. Бланк, Б.Я. Левін, В.О. Марченко.
Групу теоретиків, що працювали в УФТІ, часто називають «Школою Ландау». Дипломну роботу Віктор Бар’яхтар написав під керівництвом одного з найвідоміших учнів Ландау – Олександра Ілліча Ахієзера. Його дипломна робота була присвячена вивченню важливих аспектів народження електрон-позитронних пар у процесі розсіювання електронів на ядрах.
Восени 1954-го року В.Г. Бар’яхтар вступив до аспірантури під наукове керівництво О.І. Ахієзера. Трьом аспірантам, Пелетмінському, Фоміну та Бар'яхтару, О.І. Ахієзер доручив вивчити асимптотичну поведінку функцій Гріна в квантовій електродинаміці. Так Олександром Іллічем Ахієзером була створена «команда»: Ахієзер, Бар'яхтар, Пелетмінський. Після успішного закінчення аспірантури та захисту кандидатської дисертації Віктор Григорович був прийнятий в УФТІ, де працював до 1973 року.
Основні результати, отримані «командою» Ахієзер, Бар'яхтар, Пелетмінський:
• теорія магнітоакустичного резонансу в магнетиках (диплом на відкриття з пріоритетом від 1956-го року, Державна премія України 1987-го року);
• теорія обмінної релаксації і релаксації магнітного моменту в феромагнетиках;
• квантова теорія низькотемпературних термогальваномагнітних явищ в металах і напівпровідниках;
• побудова операторів поверхневого електричного струму і теплового потоку;
• теорія релаксації розрідженої плазми в ультрасильних магнітних полях;
• теорія пучкової нестійкості в магнетиках;
• теорія високочастотної сприйнятливості феродіелектриків.
Особливо слід відзначити, що в 1967-му році вийшла друком всесвітньо відома монографія з фізики магнітних явищ - А.И. Ахиезер, В.Г. Барьяхтар и С.В. Пелетминский, «Спиновые волны». Ця монографія була перевидана англійською мовою в 1968-му році.
Зліва направо: В.Г. Бар’яхтар, О.І. Ахієзер, С.В. Пелетмінський, 1965 рік.
У 1972-му році В.Г. Бар'яхтар був обраний членом-кореспондентом Академії наук УРСР. У 1978 році – академіком та членом Президії Академії наук УРСР.
Видатні наукові та науково-організаційні досягнення Віктора Григоровича стали основою для особливого ставлення до нього Президента Академії наук України Бориса Євгеновича Патона.
Віктор Григорович (справа) з Борисом Євгеновичем Патоном (зліва).
У 1972 році Бар’яхтар був запрошений до м. Донецьк на посаду завідувача теоретичного відділу Донецького фізико-технічного інституту, де працював з 1973 по 1982 рік. Протягом цього періоду він очолював Донецький науковий центр АН УРСР та викладав фізику в Донецькому державному університеті.
В.Г. Бар’яхтар зі своїми учнями, 1980 рік.
Зліва направо. Верхній ряд: Сукстанський О.Л., Іванов Б.О., Горобець Ю.І., Яблонський Д.А., Семиноженко В.П., Клепиков В.Ф.
Нижній ряд: Соболєв В.Л., Боровик А.Е., Бар’яхтар В.Г., Стефановський Є.П., Ганн В.В.
На початку 1980-х років Віктор Григорович був обраний Академіком-секретарем Відділення фізики і астрономії АН УРСР, у зв’язку з чим переїхав до Києва. З 1982-го по 1985 рік працював на посаді завідувача відділу в Інституті теоретичної фізики ім. М.М. Боголюбова НАН України.
У 1983-му році він почав читати лекції на фізичному факультеті Київського державного університету. У 1985-му році став завідувачем кафедри теоретичної радіофізики радіофізичного факультету. У цьому ж році очолив Інститут металофізики Академії наук УРСР.
З 1989 по 1998 рік був віце-президентом Національної академії наук України, з 1994 – першим віце-президентом НАН України.
У 1995-му Віктор Григорович за пропозицією ректора Київського політехнічного інституту М.З. Згуровського заснував та очолив фізико-математичний факультет цього інституту.
Розуміючи необхідність ефективної взаємодії Національної академії наук України з системою вищої освіти, Віктор Григорович висунув ідею створення науково-дослідного інституту з подвійним підпорядкуванням - Національній академії наук України та Міністерству освіти України. Такий інститут – Інститут магнетизму НАН України та МОН України – був створений у 1995 році на базі очолюваного ним відділу магнетизму та ще декількох відділів Інституту металофізики НАН України.
Незважаючи на надзвичайну завантаженість керівною те педагогічною роботою, Віктор Григорович за покликом душі був талановитим фізиком-теоретиком. Він – автор та співавтор 650 наукових статей та понад 30 книг. Науковий керівник і консультант понад 50 науковців, що отримали науковий ступінь кандидатів і докторів наук, які успішно працюють в Україні, США, Польщі, Ізраїлі, Австралії та інших країнах.
Завдяки надзвичайно широкому науковому світогляду, В.Г. Бар’яхтар став головним науковим редактором Енциклопедичного словника «Физика твердого тела» (відповідальний секретар редколегії О. Галкіна), який був опублікований у 1996-му році. Над розробкою цього енциклопедичного посібника працювали понад 500 відомих спеціалістів з фізики твердого тіла. Словник отримав найвищі оцінки фахівців та вчених світового рівня, в тому числі лауреата Нобелівської премії Віталія Лазаровича Гінзбурга. У 2004 році вийшло друком англомовне видання цього словника під редакцією Чарльза Пула.
У 2000 році за ініціативою С. Довгого та з участю Віктора Григоровича була організована Мала академія наук (МАН) для роботи з творчою молоддю. С. Довгий став президентом цієї організації, В. Бар’яхтар – віце-президентом. Серед іншого, В.Г. Бар’яхтар створює підручники з фізики для старших класів середньої школи, які, на думку багатьох фахівців, увійшли в число кращих навчальних посібників.
За надзвичайно складних обставин, що склалися внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, В.Г. Бар’яхтар очолив команду від Академії наук УРСР для боротьби з наслідками цієї аварії. Маючи унікальний досвід такої роботи, він протягом багатьох років брав активну участь у вирішенні важливих проблем, пов’язаних з ядерною енергетикою України, і в більш широкою сенсі – з її екологією.
Папа Іоанн Павло II нагороджує В.Г. Бар’яхтара Пам’ятною медаллю за героїчну працю з ліквідації наслідків чорнобильської трагедії, Рим, 1994 рік.
До останніх років свого життя Віктор Григорович брав безпосередню участь у наукових дослідженнях, отримуючи важливі результати світового рівня. Тематика досліджень включала широке коло наукових проблем, зокрема, розвиток нових модельних підходів для опису затухання магнітопружних хвиль у феромагнітних кристалах різної симетрії та розгляд особливого типу невзаємності спінових хвиль у довгоперіодичних спіральних магнітних структурах. Отримані результати були опубліковані у провідних фізичних журналах України та США, отримали широкий міжнародний резонанс і активно цитуються у науковій літературі.
За вагомий вклад у теоретичну фізику магнітних явищ в твердих тілах, науково-педагогічну діяльність і роботу над безпекою ядерної енергетики Віктор Григорович був нагороджений багатьма орденами та почесними відзнаками, присудженими йому державою Україна та авторитетними міжнародними організаціями:
• Лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки за цикл робіт «Відкриття, теоретичне та експериментальне дослідження проміжного стану антиферомагнетиків» (1971);
• Орден Трудового Червоного Прапора (1971);
• Премія АН УРСР ім. К. Д. Синельникова за роботи в галузі фізики (1978);
• Почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки Української РСР» (1980);
• Премія ім. М. М. Крилова АН УРСР за роботи в галузі математичної фізики (1985);
• Орден Леніна (1986);
• Лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки за відкриття і дослідження динамічних явищ, зв'язаних з фононними взаємодіями в магнітних кристалах (1986);
• Премія НАН України імені М. М. Боголюбова (1993);
• Пам'ятна медаль Папи Римського Іоанна Павла Другого за роботи по подоланню наслідків Чорнобильської катастрофи (1994);
• Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня (1998);
• Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки за роботи, пов’язані з ліквідацією аварії на Чорнобильській АЕС (1999);
• Премія Міжнародної Федерації науковців наукового католицького фонду Святого Валентина (Італія, 2000);
• Премія НАН України імені С. І. Пекаря за двотомний енциклопедичний словник «Фізика твердого тіла» (2004, у співавторстві);
• Золота медаль імені В. І. Вернадського за розробку теорії твердого тіла і статистичної фізики (2009);
• Премія НАН України імені О. І. Ахієзера за цикл праць «Деякі проблеми фізики твердого тіла та квантової електродинаміки» (2018);
• Звання Герой України з врученням ордена Держави (21 серпня 2010 року) - за визначні особисті заслуги перед Українською державою у розвитку фізичної науки, виняткові здобутки в організації фундаментальних досліджень, багаторічну плідну науково-педагогічну діяльність.
